Без англійської можна спокійно жити
 Урядова гаряча лінія 1545



28 жовтня – День вигнання нацистських загарбників з України

Історичні міфи, пов’язані з вигнанням нацистських окупантів із України

Міфи Спростування
28 жовтня 1944 року було днем остаточного вигнання нацистських окупантів з України Німецькі війська остаточно залишили територію України наприкінці листопада 1944 року.

 

Для відзначення цього факту день 28 жовтня було обрано не зовсім коректно.

 

У СРСР склалася традиція відзначати цю подію 8 жовтня, оскільки саме цього дня в 1944 році радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах. Влітку 1945 року, згідно міждержавного договору, Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести день пам’ятних урочистостей на дату, коли німецькі війська залишили останні населені пункти сучасної  Закарпатської області. Але 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Остаточно вибили противника із Закарпаття лише 25-26 листопада того ж року.

Вигнання німецьких окупантів  було визволенням України Визволення означає – принесення волі, але в 1944 році цього не трапилося. Визволення України відбулося тільки 24 серпня 1991 року з розвалом Радянського Союзу.

 

Радянський Союз до 1941 року був тоталітарною державою, нею він залишився і після 1944 року. Партійна диктатура і політичні репресії не зникли.

Під час війни радянське керівництво намагалося заохотити народ України до боротьби, апелюючи до патріотичних почуттів та обіцяючи демократизацію політичного режиму після перемоги. Зокрема, українській інтелігенції та митцям дозволено звертатися до тем, які до тих пір таврували як «буржуазний націоналізм»; чотири армійські фронти названі «українськими»; запроваджено орден Богдана Хмельницького; засновано республіканські міністерства оборони та закордонних справ.

Та вже одразу по завершенню війни багато із зазначених починань були згорнуті, засуджені, або нереалізовані. Включення УРСР напряму до складу ООН слугувало політичним цілям СРСР і про жодну суверенну позицію України на міжнародній арені не йшлося.

Не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, українське націоналістичне підпілля продовжило боротьбу за незалежність України.

Після повернення радянської влади на територію України, сталінське керівництво кардинально збільшило масштаби каральних депортацій великих груп населення до віддалених регіонів СРСР. Депортацій зазнало польське населення Західної України, а також родини осіб, яких підозрювали у допомозі українському підпіллю та УПА. З Криму повністю депортований кримськотатарський народ, а також місцеві греки, болгари, вірмени. Різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, що перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці.

Росія могла перемогти німецьких окупантів і без України Внесок України у розгром гітлерівської Німеччини та її союзників важко переоцінити.

 

Жителі УРСР взяли активну участь у протидії гітлерівській агресії. За весь час війни між СРСР та Третім Рейхом 1941-1945 років жителі УРСР складали приблизно 7 мільйонів або 23% особового складу Збройних сил СРСР, що більше, ніж військо Великої Британії, яка мобілізувала близька 6 мільйонів своїх громадян. Українці воювали у складі радянських збройних сил і партизанських загонів, були відзначені багатьма високими нагородами. Вихідці з України були представлені серед командного складу збройних сил СРСР.

За оцінками Інституту історії НАНУ, прямі людські втрати України становили від 8 до 10 мільйонів осіб, що більше ніж сукупні людські втрати Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Польщі та Канади (близько 7,4 мільйонів).

Для потреб фронту працювала потужна промисловість УРСР, значна частина якої евакуйована в тил – до Росії та Середньої Азії.

Україна була серед республік СРСР, які перші прийняли на себе удар гітлерівських військ. Бої на території України розтягнулися із заходу на схід більше, ніж на тисячу кілометрів і тривали понад рік. Це дозволило зосередити військові та промислові ресурси у внутрішніх регіонах СРСР, підготуватися до контрнаступу взимку 1942 року.

У будь-якому разі історія не знає умовного способу, а спроби моделювання дій РСЧА без українських людських і промислових ресурсів радше ставлять під сумнів твердження В. Путіна про перемогу «і без України». Загалом до антигітлерівської коаліції входило 58 держав і суверенних територій, внесок більшості з них був значно менш вагомим, ніж українського народу.

Всі заслуги у вигнанні німецьких окупантів належать радянським збройним силам і партизанам. Перемога над нацистськими окупантами – спільне досягнення антигітлерівської коаліції та визвольних рухів.

 

Друга світова війна – глобальний конфлікт, і всі її учасники були тісно пов’язані між собою. Можна говорити про різний внесок держав у перемогу, однак невірно приписувати усі заслуги одній країні. Радянський Союз користувався військово-технічною та іншою підтримкою своїх союзників по антигітлерівській коаліції. За програмою ленд-лізу, СРСР отримав значні обсяги військової техніки, озброєння, продовольства та інших матеріалів, необхідних для підтримки економіки і ведення бойових дій. Німеччина не могла зосередити всі наявні сили проти радянських військ, оскільки була змушена одночасно воювати з союзниками на інших фронтах, в тилу, на морі та в повітрі.

Не варто забувати, що опір гітлерівцям чинили українці різних політичних спрямувань. Свій внесок у боротьбу з німецькими окупантами зробив також український національно-визвольний рух. Українські націоналісти, згуртовані в лавах підпілля, УПА та інших повстанських формувань, вступали у бої, протидіяли репресивній та грабіжницькій політиці окупаційної адміністрації, проводили антигітлерівську пропаганду.

Українські художні і документальні фільми, що відображають український вимір Другої світової війни:

1. «Хайтарма», 2013 рік, авт. – Ахтем Сейтаблаєв, «АTR»

2. «Чорна піхота», 2010 рік, авт. – Іван Кравчишин, «07 Продакшн», «Інтер»

3. «1377 спалених заживо», 2009 рік, авт – Іван Кравчишин, «07 Продакшн», «Інтер»

4. «Київ. Місто, що зрадили», 2008 рік, авт. – Андрій Цаплієнко,  «07 Продакшн», «Інтер»

5. «Рівень секретності «18», 2011 рік, 4 серії, авт. – Ілларіон Павлюк, «1+1»

6. «Війна без переможців», 2003 рік, 5 серій, авт. – Ігор Чижов, «Інтер»

7. «Корюківка. Злочин проти людяності», 2013 рік, авт. – Сніжана Потапчук, НТКУ

Поділитися:



Увійти:

Реєстрація

Приєднайтесь за допомогою


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання





Листопад 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  
Вільні творять майбутнє

"Гаряча" телефонна лінія голови райдержадміністрації:

тел: 2-31-34

Національна Дитяча гаряча лінія Підтримай добровільне об'єднання громад Калькулятор розрахунку субсидій Програма державної підтримки Довіряй ЗСУ

"Телефон Довіри" голови райдержадміністрації:

тел: 2-43-97